Цю сторінку схвалено
Замок на Поділлі.
Колись шуміло тут життя рікою:
Стріляв шампан, дрожав орхестри згук…
Спянілі лиця… стиски білих рук…
Вечірній чар самотнього покою…
Аж раз тут розкрівавився шал бою:
Трохкіт крісів, гармат бездонний гук
І передсмертні судороги рук
І, мов шампан, поплила кров рікою…
Тепер самотній замок… Коло стін
Снується тихою ходою смута…
Згорілий дах, обдерті стіни… Й він
Весь розпадаєсь… Лиш часом забута
Мельодія повіє, мов проклін
Предків… Та скорбна, старосвіцька нута…
