Ця сторінка вичитана
I.
Що я люблю, люблю Тебе безмежно,
Все глядану та вічно недостежну,
Сказав мені той став зеленоводен,
Що в нім мій зір, сочистих барв голоден,
Узрів Тебе роскішно-безодежну,
Простягнуту на зелень прибережну.
Сказав мені той день нових народин,
Що я Тебе забути вже не годен.
Що з уст Твоїх почую любі речі,
Що скрань мою візмеш в долоні вірні,
Що в дійсність мрія зміниться невловна, —
Про це якось мені сказали ввечір
Ті в синяві небесній надвечірній
Баранчики, як кучерява вовна.
