ІДОЛЬСЬКІ НОЧІ
На хмарах відблиск місяця повторений, мов пісня,
на хмарі хмара — срібний мур, під муром виють лиси.
Від зір, мов струни, шну́ри листя над землею скісно,
гриби́ рудими тарілками дзвонять в хорах лісу.
Оркестр рослинних голосні пузони — пні дубові
усоте просурмлять неписаним законам ночі
і принесуть вовки діброві жертви з мяса й крови,
руді обтерті щоки об рослин музичне клоччя.
Ніч хижих прав і темних чарів. В діжах багон місять
брудночервоне тісто грязі. Сови ладять зраду.
Тож хай моргне зоря бровою срібною на місяць,
зоря — сестра музики й вартова нічного ладу.
До квіту липне квіт — в густій росі, як в білім клею,
товста, олійна зелень лісу в плахті ночі грубій.
Вузли коріння, мов ключі музичні під землею
сплітаються в мельодію, що грає в пнях у трубах.
Це тут кутирів лісових таємний круг і вежа,
це тут насна́жуються бур майбутніх перевали,
щоб блискавка на блискавку, мов лезо навхрест леза,
вдаряючи з розгоном, крила людських снів ламала
щоб крила хат вінчала шлюбом полумя й пожару,
щоб темний ляк — дитя підземне кликала щоночі.
Де поза розумом чуття провалля, наче нетрі темні
незрозуміла мова вір прадавніх нас оточить.
Слово за словом, мов ріка весною криги, точить.
16. травня 1936.
28
