Сторінка:Богдан-Ігор Антонич. Книга Лева (1936).djvu/32

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


АПОКАЛІПСИС


Підводяться, мов сонні, велетенські леви, силюети
тяжких, прирослих до землі, камяностопих тюрем
і вязнів по ночах відвідують коханки і комети,
і місяць, мов рудий павук, повзе поволі муром.


Коли слова на порох стерті, сповідатись зорям зайво.
На зорях, мов на стінах, цвіль, черва, зелінка й вогкість.
Обличчя вязнів миє місяць синім і холодним сяйвом,
аж обростуть за ніч, мов круглі пні, кошлатим мохом.


Підземних рік слизьке, примарне зілля, мокрі зорі й змії,
долини місяця оброслі горіховим гаєм.
Сто днів і сто ночей ідуть руді дощі і вітер віє,
вода підноситься і зорі й тюрми заливає.


Де не оставсь на каменю ні камінь, де зрівнялись гори,
знов мулярі нову тюрму будують з брил квітчастих.
Цвіте під шибеницями багряне квіття мандрагори
і мотуз вішальників для живих приносить щастя.

31