Сторінка:Богдан-Ігор Антонич. Книга Лева (1936).djvu/51

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


ЧЕРВОНА КИТАЙКА


Горять, як ватра, забобони
віків минулих — снів іскристих.
В китайці заходу червоній
моєї молодости місто.

Лопочуть зорі на тополях
і люди христяться з тривоги,
коли ножами місяць колють
хасиди в чорних синагогах.

Моє містечко таємниче
в хлопячих споминів заслоні!
І знов минула юність кличе,
як давні кличуть забобони.


ДО ХОЛОДНИХ ЗІР


Накрита неба бурим дахом,
мов бронза, ніч тьмяніє й стигне.
Як вбиті в ніч горючі цвяхи,
холонуть зорі в сині криги.

Насуплений, їдкий, запеклий
заслониш очі люнатичні,
бо твоє серце — чорне пекло
середньовічне і містичне.

Тремти в цей вечір забобонний,
мов астролог, дивися в зорі!
Хай всіх, хай всіх, як ти, бездомних
пригорне ніч, вогонь і море!

50