Сторінка:Богдан-Ігор Антонич. Ротації. (1938).djvu/9

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Весна

 Тече весна й бадьорі сажотруси,
 мов щиглі, на дахах і мла зелена.
 Дівчина, що кохає полісмена,
 співа на площі, де їй серце вкрав,
 а капельмайстер кучерявих авт
 тримає в білих рукавичках кусень
 сонця.

 Тече весна й бальончики зелені,
 немов букети перших мрій хлопячих,
 колишуться й виплигують із жмені
 хлопчини, що за ними тихо плаче.

 Бояться діти чорних сажотрусів,
 за ґудзики тримаються завзято
 і день зелені тіні в серце трусить
 і клоняться йому кущі півоній
 в червоних латах.

 Не іскри пелехаті і не квіти
 з рожевих пін розхлюпаних ногою,
 метелики, мов пил, спливають роєм
 в калюжі сонця, де купають крила,
 аж сажа золота усіх прикрила.
 Від них, як від веселки іскор, світить
 зелений кіш весни.

 За десять сотиків рябий бальончик,
 мов юна мрія, смілий і яскравий
 втекти забаг із щиглями на сонце,
 крилату мудрість вітру барвно славить.

 Дівчина з оберемком мокрих рож
 співає, мов зозуля, тужно й палко
 й над каруселями летючих площ,
 мов синє срібло, полісменська палке

8