Сторінка:Богдан Ігор Антонич. Три перстені (1934).djvu/23

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Несу в долоні обважнілій
кіш повний спілих місяців.

Шумлять дерева елегійно.
Про що шумлять?
 — Кохання й сон.
Так вечора душні обійми
вколишуть серце в свій полон.
Таємні тіні — квіти ночі
це душі білених дерев.
До місяця летіти хочуть,
та вітер їх не забере.

О, туго радісна й велика,
слова стрільчасті в небеса!
Це місяць — молодий музика
настроює, мов скрипку, сад.
Нестримна мріє і химерна!
Прослався в безвість ночі шлях.
Ні, небо слів тих не поверне
і не поверне їх земля.

Дерев послухай! Їхню сповідь
у книгу ночі запиши!
Мов явір, що тінь власну ловить,
схились до власної душі!


22