ла в найбільших столицях світу і довгі роки не сходила зі сцени під невгамонний каскад оплесків. Ця сива жінка привезла до нашого міста життєвий досвід, ґрутновне знання різнихт країн і мов, життєрадісність і щирість. Довгі роки вона провела під безхмарним італійським небом, над блакитним морем, де за обрієм ховався золотий соняшний човен”.
Рудницький майже щодня зустрічав її на вулиці, часто відвідував її вдома. Під час відвідин вона розказувала про минулі переживання, про свої успіхи на світових оперних сценах та інші життєві пригоди. ”Чи пригадуєте собі, — спитав я артистку, — як ви у квітні 1924 р. прислали своїй родині у Львів один журнал з Буенос-Айресу, де була вміщена стаття про ваші гастролі”. ’’Дуже добре пригадую. Про ці мої гастролі хтось із земляків, який був присутній в театрі, написав довгу статтю і видрукував її у Львові”. ’’Саме про цю статтю я хотів з вами порозмовляти. Коли в мої руки потрапив еспанський журнал, мене просили написати коротеньку згадку про ваші успіхи в Буенос-Айресі. Мені стало жаль, що така поетична стаття може пропасти, і я зробив з неї допис. Оригінальний допис з Буенос-Айресу, підписавши його "Іван Рибчук". Ваша рідня не догадалася, що я використав матеріял з еспанського журналу, і прохала адреси "Івана Рибчука"... "Навіщо ви зробили таку містифікацію? Мені писали зі Львова про статтю Рибчука, і я дивувалася, чому наш земляк не мав сміливости підійти до мене в театрі "Сормієнто" і промовити кілька слів рідною мовою?”
Крушельницька мала хвилини великої насолоди, коли могла чужинцям показати красу наших народних пісень. ”Ці пісні були сильнішим доказом нашої великої культури, ніж факти з нашого славного минулого або 30 мільйонів населення України. Народні пісні я популяризувала в різних кінцях світу, і не раз мені було прикро, що я не могла залишити ноти всім тим, хто ними захоплювався і хотів їх вивчити. Колись, — говорила Соломія, — коли всі дивилися на мене тільки як на "лівачку, що зробила незвичайну кар’єру, ніхто не питав мене, що я буду робити, коли зійду зі сцени. Для всіх було ясно, що моє багатство дасть мені можливість доживати спокійно свою старість у пишній віллі над чудовим італійським морем. Чи я думала коли-небудь про це? Артисти ще частіше, ніж інші люди, вірять у те, що вони будуть вічно молоді, не постаріються, не стануть безсилими і безпорадними. Я знаю, що
137
