дарунку. Таку саму взаємну допомогу виявляли міщани в часі сінокосів, копання картоплі або взимі при звожуванні дров на паливо з поблизьких Гаїв. Так дружньо, по-братерськи жили тернопільські міщани, така була їх традиція.
Цікаво буде згадати про прозвиська тернопільських міщан. (Німецьке слово ”шпіцнаме”, англійське ”нікнейм”.) Прозвиська мали всі наші предки, багаті і бідні, князі, гетьмани, запорожці; мали їх і наші міщани. Як відомо, усіх тернопільських міщан-господарів прозивали "кавунами”. Звідкіля взялася ця назва, годі точно встановити. Мій тесть Теодор Бекесевич так оповідав про цю історію: ”Давно в Тернополі жив багатій Джус на Широкій вулиці, опісля названій Шептицьких, яка лучила вул. Острозького з торговицею. У нього було так багато поля, що він дозволив собі засадити цілий морґ кавунами. Але кавуни не вдалися, і всі міщани почали з нього насміхатися. При зустрічах з ним все його ”кавуном” називали. Від того часу те слово так вкоренилося і пристало до наших міщан, що вони при зустрічах віталися: ”Ну що ж там, кавуне, чувати?”, або ”гей, чи ви чули, як то наші кавуни повиходили із Середньої церкви та й попивають пиво в Бальбуха?” (Ресторан жида Бальбуха був на Руській вул. недалеко Середньої церкви.) Була ще й друга версія щодо назви ”кавун”. Кажуть, що для відрізнення селян, які в більшості пили на снідання молоко, міщан називали ”кавунами” саме тому, що вони переважно пили каву. Котра з цих версій більш правдоподібна, годі провірити. На всякий випадок це прозвисько залишилося серед наших міщан аж до сьогодні. При цьому треба зазначити, що назва ”кавун” відносилася до міщан-рільників, а не до купців і промисловців. Мали деякі міщани і свої індивідуальні прозвиська. Ось Григорія Чубатого, старого парубка, що жив на Оболонні, прозивали ”книшем” або ”ґріцьом”. Його сусіда Михайла Решетуху, що мав привітну, жартівливу вдачу, називали ”вуйцьом”. Василя Кордубу, що проживав на вул. Дороша (батько проф. Степана Кордуби), називали ”кривим” — налягав на одну ногу — або ”письом”. Він справді мав ніжне, неначе жіноче обличчя. Але назва ”письо” пішла від того, що він при зустрічі зі знайомими любив говорити: ”Що там доброго чувати, ”писю”?… Іншого Чубатого, що жив біля Нового Городу, прозивали ”цьвірінькалом”. Небіжчика суддю Володимира Бриковича, урядовця філії ”Просвіти”, називали ”Ґонтою”, а д-ра Степана Бриковича — ”гусаком”. Мешканців
