університеті катедру української історії і покликано на викладача Михайла Грушевського. Завдяки Барвінському на цьому ж університеті створено також катедру української мови і літератури, а Науковому Т-ву ім. Т. Шевченка признано державну субсидію, і воно розвинулося у справжню Академію Наук. Заснування кількох гімназій, в тому числі і в Тернополі, утраквізація учительських семінарій, розвиток народнього шкільництва — все це висліди терпеливих і послідовних заходів Барвінського. Вони мали велике значення не лише для Галичини, але й для цілої України.
Коли ж Барвінський переконався, що наладнання українсько-польських взаємин неможливе — перейшов до опозиції. В 1901 р. українські посли сойму на знак протесту проти екстермінаційної польської політики, зреклися своїх мандатів. Посол Барвінський прилучився до них і склав у тій справі відповідну заяву. Те саме зробив він вдруге в 1903 р., коли українські посли знов залишили сойм. Барвінський тісно співпрацював в австрійськім парляменті з послом Юліяном Романчуком. Він робив всі можливі заходи в справі оснування у Львові українського університету. В 1903 р. виголосив Барвінський в австрійськім парляменті знаменну промову, в якій гостро осудив політику поляків супроти українців і висунув домагання національної автономії для українців в Австрії. Таким чином перейшов Барвінський на позиції національно-демократичної партії.
Д-р Кость Левицький у своєму нарисі "Історія політичної думки" так написав про Барвінського: "о. Барвінський ділав в добрій вірі, що його лагідна політична тактика принесе українській нації більше користи, як опозиційна засаднича політика". Свою згадку про Барвінського закінчив К. Левицький такими словами: "Але проте наше громадянство завжди шанувало О. Барвінського як діяльного і заслуженого українського громадянина, який зрозумів, що наша будучність не в чужій ласці, але у власній праці і жертвах". В 1917 р. Барвінського іменовано досмертним членом Палати Панів (Сенату). В тому характері він взяв участь 18 жовтня 1918 р. в нарадах Української Конституанти у Львові, яка проголосила на західньо-українських землях Українську Державу. Аж тепер, коли виявилось яскраво непримиренне становище Барвінського і його партії до польських зазіхань, допущено представництво тієї партії до Української Національної Ради. У створенім 9 листо-
