тецтва". Інший сучасник, співробітник Бенцаля, Лавро Кемпе пише: "При здвизі гуцулів закінчився імпозантним похороном творчий шлях цього чародія укарїнської сцени. Гуцульська духова оркестра з Печеніжина та трембітарі з Космача тужно відтрембітали останнє "прошай" своєму чарівникові. Коментували ми наче віщу подію у зв'язку з його смертю, бо помер Бенцаль у той самий день, що й I. Тобілевич, а в день похорону Бенцаля згоріла хата, в якій він народився... Розпорошилися співробітники, слуги Мельпомени, по всіх світах, по всіх усюдах... Лишилася самотня могила Бенцаля в Коломиі, на якій у сумній задумі стоїть пам'ятник, різьблений мистцем Сергієм Литвиненком, і тужно жде, аж повернемося зложити вінок квітів із привітом..."
"Як затрембітали біля дому, з якого виносили домовину Покійника, — згадує у спогаді з нагоди 35-річчя смерти Бенцаля Василь Пакуляк, — то жаль каменем був. Здавалося, що той жаль передавали трембіти верхам Карпат. I на цвинтарі сумували трембіти. Жаль здавлював промови. Віночком біля могили дружина артистка Олена, три сини, близька родина, багато священиків і тисячі народу. Рідна земля Покуття прийняла у своє лоно Отамана Пісню. Про покійного Бенцаля земляки не забули. На могилу й досі приносять квіти, а навіть недавно поправлено самий пам'ятник".
Разом з Йосифом Стадником, Іваном Рубчаком, Лесем Курбасом, Володимиром Блавацьким увійшов Микола Бенцаль до сім'ї найславніших акторів-корифеїв західньоукраїнської сцени. Син Тернопільської землі — Бенцаль назавжди залишиться у нашій пам'яті.
ДЖЕРЕЛА ЛІТЕРАТУРИ:
1. Теофіль Демчүк: "Спогади про Миколу Бенцаля". "Наша Культура", літературний додаток до "Нашого Слова", Варшава, травень 1967.
2. Анатоль Радванський: "Пам'ять великого актора". Літер. додаток до "Свободи" ч. 38, 26 лютого 1954 р.
3. Лавро Кемпе: "Пам'яті великого актора Галицької Землі — Миколи Бенцаля". "Вільне Слово" 8-го травня 1969 р.
4. Український драматичний театр (том I-ий, дожовтневий період). Видавництво Наукова Думка, Київ, 1967 р. (згадки про Бенцаля ст.
427, 432, 433).
