думаю. — „Се мабуть там заарештовано тих вірмешок, то вони и мене видали“… Доїхали до станції, — я зараз за вузлик та з вагона. Жалко кинуть гроші. Пройшов на край платформи й сїв у заднїй ваґон. Рушив поїзд… Коли дивлюсь, знов увіходить той самий жандарм і знов сїдає коло мене. Що його робить?… Видимо, що стежить за мною. Переклав я вузлик на другий бік, за себе… Дивлюсь — і він пересїв на друге місце, до вікна, і знов дивить ся на мій пакунок. Бачу, що треба вже думати не про гроші, а про свою шкуру… Поїзд іде на гору не дуже скоро. Став на приступиці, перехрестив ся та стриб з поїзда!… Тільки загуло та вітром мене підхотило. Ухопив ся руками за землю… Чую: слава Богу, цїлі руки й ноги, тільки мов гвіздки в їх повбивано… А поїзд уже далеко. Перехрестив ся знов та й пішов пішки пе шпалах до дому, без копійки грошей. І білєта нї на що було взяти…
— Оттаке!… Та було б же гроші забрать та й стрибати з ними.
— Було 6!… Добре тепер казати. Сам знаю, що дурня зваляв. Ви думаєте, що то справдї полїція у хату ломилась і справжній жандарм був?…
— А тож.
— Еге! Усе то ряжені були, мошенники. Опісля вже взнав я, що вони такі штуки виробляють: гроші продадуть, а тодї наскочуть ряжені полїцією й одберуть, та ще й відступного візьмуть, щоб буцїм діло погасити, протоколу не написати.
— Ха-ха-ха!… Так, як ви часом виробляєте, га?… — засміяв ся Підкуймуха.
— Вам смішки, а менї не до того було.
— Се правда, як Бог свят… Зо мною теж було… — хтїв щось росказати Перепел.
— Що там з вами було!… — перебив Підкуймуха. — А тут справдї… Ха-ха-ха! Ай-ай-ай!… Чи не кляті?… Так і пропало все?…
