Фіґаро. Яка надмірна уважність до своєї жінки! (хоче вийти).
Марселіна (зупиняє його). Два слова, сину. Я хочу порахуватися з тобою: зле справлене почуття робило мене неправою до твоєї чарівної жінки; я гадала, що вона у згоді з графом, хоч я була чула від Базілля, що вона його завсіди не хтіла.
Фіґаро. Ви не добре знаєте вашого сина, коли думаєте, що він здатний похитнутися від таких жіночих впливів. Я можу викликати найхитрішу, щоб спробувала мене зневірити.
Марселіна. Завсіди щастило так думати, мій сину; бо ревнощі…
Фіґаро. Не що інше, як дурна дитина пихи, або хороба божевільного. О, мамо, в цьому питанню я маю філософію… непорушну. І якщо Сюзана повинна мене колись одурити, я їй вибачаю заздалегідь; їй доведеться довго працювати… (Повертається і бачить Фаншету, що шукає когось по сторонах).
Фіґаро. Еге!.. Моя маленька кузина нас підслухає!
Фаншета. О, цього ні: кажуть що це непорядно.
Фіґаро. Правда, але, що це корисно, то часто одно йде заради другого.
Фаншета. Я дивилася, чи тут когось немає.
