Фіґаро (холодно). Я знаю, що великий пан займався нею якийсь час; але чи тим, що він її занедбав, або тим, що я більш їй до вподоби ніж достойніший любови, вона віддає мені тепер перевагу.
Граф (жваво). Перев… (Здержуючись). Принаймні, він наївний! Бо те, що він визнає, панове, я чув, божуся вам, з уст самої його спільниці.
Брідуазон (отовпілий). Йо-ого спільниці!
Граф (з лютістю). Отже, коли безчестя публічне, треба, щоб і помста була теж така. (Увіходить у павільйон).
Антоніо. Це справедливо.
Брідуазон (до Фіґаро). Хто-о ж узяв жінку другого?
Фіґаро (сміючись). Ніхто не мав цієї приємности.
Граф (говорячи в павільйоні і тягнучи когось, кого ще не видно). Усі ваші зусилля зайві, ви погинули, пані і ваш час уже прийшов. (Виходить не дивлячись). Яке щастя, що ніяка застава такого огидного одружіння…
Фіґаро (скрикує). Керюбен!
Граф. Мій паж?
Базіль. Ха! Ха!
Граф (несамовито, на бік). І завсіди цей чортової душі паж! (До Керюбена). Що ви робили в тій залі?
Керюбен (боязко). Я ховався, як ви були звеліли.
Педріль. Варто було гнати так коня!
