¹²) Давнє право дідича — славнозвісне середньовічне „право першої ночі“, яке, звичайно, вже не існувало в Еспанії (або Франції) XVIII століття й править у п'єсі за літературну фікцію.
¹³) Натяк на ролю Фіґаро в одружінні графа Альмавіви й Розіни в „Севільському голяреві“ (див. у вступній статті).
¹⁴) В цій сцені багато натяків на ролі Фіґаро, Бартольо, Базіля, графа, Розіни й Марселіни в „Севільському голяреві“.
¹⁵) Екю — старовинна французька срібна монета – 3 ліври (2 франки 75 сантимів за доби французької революції).
¹⁶) Ревнивість пані, цебто Марселіни. Сюзана й Марселіна в цій сцені іронічно іменують одне одного „пані“ й розмовляють почасти в 3-ій особі.
¹⁷) Марселіна ображена назвою „дуеньї“ (цебто компаньйонки), бо цю посаду доручалось (в Еспаній XVIII століття) переважно літнім жінкам.
¹⁸) Cherubino di amore — „любий Керюбен“ (з італійська).
¹⁹) Пістоля — старовинна еспанська (й французька) золота монета 11 ліврів приблизно 21 франк).
²⁰) Кабінет, цебто кімната для туалету.
²¹) Бержерка — широкий і глибокий фотель з подушкою.
²²) Ванльоо — сім'я відомих французьких малярів XVII й XIII століття, що з них найславетніший — Шарль-Андре (або Карльо) Ванльоо (1705—1765).
²³) В. Самійленко залишив без перекладу останні три куплети цього романсу, бо вони реґулярно виключаються — за ініціятивою самого автора — в виданнях призначених для сцени. Наводимо їх у віршованому перекладі Гната Юри (Бомарше, Шалений день або Весілля Фіґаро, Вінниця, 1920):
Яку я безтямно люблю.
Кохання цього ніхто не розіб'є.
Пажу, о пажу, сказала царева
(А серце так билось, так билось),
Вгамуйте кохання шалене своє.
Стану вам, пажу, в пригоді…
