Сторінка:Бомарше П'єр. Шалений день або одружіння Фіґаро. (Харків, 1930).djvu/18

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

прізвище Ерве і є син перукаря Ерве. Я можу назвати хоч десять осіб, котрим цей Ерве продавав і надівав на голову перуки. Деякі панове кажуть, що Ерве був торговець волоссям. Яка ріжниця! вона безглузда з юридичного погляду і помилкова фактично, бо не можна торгувати волоссям у Парижі, не бувши належним до цеху перукарів, — хіба тільки торгувати волоссям таємно; але Ерве був саме перукар. Тимчасом Ерве-д'Арбона прийнято до колеґії головних управителів без заперечень, хоча можлива річ, що він замолоду наслідував професію свого батька. Пан де-Марізі, що став головним управителем Бурґундії п'ять чи шість років тому, має прізвище Леґран і є син Леґрана, шаповала в передмісті Сен-Марсо, що опісля відкрив невелику крамничку ковдр біля ярмарку Сен-Льоран і нажив на цьому дещицю. Його син оженився з донькою сідляра Ляфонтена, прийняв ім'я де-Марізі і був прийнятий у колеґію головних управителів без заперечень. Пан Теллес, головний управитель у Шальоні, є син єврея, на прізвище Теллес-Дакоста, спочатку ювеліра-перекупця, що йому опісля пани Парі допомогли нажити майно; його прийняли без заперечень і лигає згодом, як кажуть, його виключили з засідань, через обвинувачення в тому, що він вернувся до професії свого батька (про це я не звістен). Пан Дювосель, головний управитель у Парижі, є син Дювоселя, сина ґудзикаря, опісля — підмайстра свого брата, що впорядив майстерню на вулиці О-фер, потім — його спільника і наостанці власника крамнички. Пан Дювосель не мав жодних перешкод для прийняття за головного управителя“.

Не можна сказати, щоб цей лист вигідно змальовував свого автора (котрий, одначе, вже наступного року утішився купівлею ще аристократичнішої посади „головного замісника голови Луврського трибуналу в ловецьких справах“); але як усе тут характеристичне — і цехова зневага колишнього годинникаря Бомарше до якихось шаповалів та сідлярів (годинникарі — благородний цех, вони навіть мають право носити шпаду!), і уперте прагнення колишніх ремесників перетворитися на комерсантів і тим способом стати на вищий щабель соціяльної драбини, і бучні аристократичні прізвища, що їх приймають щасливі кар'єристи „задля