сказати б; тематичною основою драматичної творчости Бомарше; але його ориґінальність його велика історично-літературна вага є — як побачимо далі — зовсім не в цьому, а в художньому поновленні і в частковому подоланні сантименталізму. Тим то, перші його дві п'єси, де немає й натяку на будь-яку літературну своєрідність, можна розглядати лише як попередні драматичні авторові вправи.
Геть цікавіша його „Спроба поважного драматичного жанру“, надрукована як передмова до „Євгенії“: Тут Бомарше боронить не без красномовности „сантиментальну драму“ в цілому і свою „Євгенію“ зокрема проти прихильників традиційного (клясичного) учення про драматичні жанри, що вбачали у „поважній“ (себто побутовій, але не комічній) прозовій драмі лише без смаку зроблене сплетіння трагедії побутової комедії. Проте, цілковита залежність літературних поглядів Бомарше від Дідро відбирає цій статті самостійну теоретичну вартість, а окремі арґументи, наведені в обороні „поважної драми“, свідчать лише за те, що Бомарше за цієї доби був геть далекий від усвідомлення свого власного комічного хисту; вистачить подати хоча б таку безапеляційну заяву майбутнього творця Фіґаро:
|
„Я вважаю, що немає потреби доводити, що поважна драма має в собі більше інтересу, ніж п'єса комічна. Усі знають, що сюжети зворушливі справляють на нас куди більше вражіння, аніж сюжети потішні, при рівній (художній) вартості“. |
Отже, літературна кар'єра Бомарше почалася доволі недавно і треба було багатьох сприятливих зовнішніх обставин, щоб майбутній оновник французької комедії усвідомив своє справжнє покликання. Як бачиться, саме багатомісячне перебування в Еспанії 1764-1765 року увідхнуло Бомарше першу гадку написати оперетку з традиційним комічним сюжетом і з умовною „еспанською“ тематикою; у ній він мав намір використати свою обізнаність з еспанською народньою музикою і піснею. Оперетку „Севільський цилюрник або Марна обачність“ написано 1772 р., але її відкинув театр „Італійської комедії“ з випадкової причини (артист, що йому була призначена роля Фіґаро, замолоду сам
