кава, наприклад, своєю солодкавістю характеристика, що він її дає Сюзані:
|
„Чому покоївка Сюзана, дотепна, промітна й весела, має право на наш інтерес? Тому, що атакована вельможним спокусником, з більшою привабністю, ніж потрібна упокорити дівчину її стану — вона не вагається розповісти про наміри графа двом особам, що найдужче зацікавлені наглядом за її пристойною поведінкою: своїй пані і своєму нареченому. Тому, що в усій її ролі, майже найдовшій в усій п'єсі, немає жодної фрази, жодного слова, від яких би не віяло скромністю й відданістю обов'язкам: єдина хитрість, що вона може собі дозволити спрямована на користь її пані, що дорожить її відданістю, і не має інших бажаннів, крім чесних“: |
Удумавшись у цю характеристику, що так мало пасує до справжнього традиційно-лукавого образу субретки Сюзани в самій п'єсі, не доводиться надалі дивуватися трохи протиприродному намірові Бомарше — „заставити глядача ридати з допомогою тих самих персонажів, які заставляли його сміятися до сліз“. Намір цей, звичайно, не здійснився: і від тематики драми „Злочинна мати“ навряд чи можна заплакати (хоч вона й мала деякий успіх на сцені), і персонажі в ній не ті, що в попередніх комедіях, а тільки тезки й однофамільці. Сюжет її збудований на припущенні, що син графа й графині Альмавіви — Леон — насправді є дитя давньої зради графині чоловікові. Інтриґан Бежарс, „другий Тартюф“ спритно використовує знання цієї родинної таємниці, щоб „дурити одних членів родини через інших“ і спонукати графа віддати за нього свою вихованку (і позашлюбну доньку) Фльорестину, закохану в Леоні. Чесний Фіґаро з допомогою Сюзани викриває інтриґи лиходія, і все кінчається гаразд: ваду покарано, чеснота перемогла. П'єса, написана в дуже похмурих і сльозлизих тонах, цікава переважно, упертістю, з якою Бомарше обстоює в ній один з основних принципів дрібнобуржуазної родинної моралі: „адюльтер прощенний (хоча менш прощенний для жінки, ніж для чоловіка), але цілком непрощенне і неприпущенне — руйнування родини“.
Другий пізній твір Бомарше — музичну драму „Тарар“ (1788) — слід згадати тільки задля повного рахунку. Написано її вірша-
