Марселіна. Базіль запевняє, що ні.
Бартольо. Цей другий негідник пробуває тут? Це ж вертеп! Що ж він тут робить?
Марселіна. Усе лихо, на яке здатний. Але найгірше, що я в йому бачу, це нудне закохання, що він до мене має з такого давнього часу.
Бартольо. Я б уже позбувся раз з двадцять його залицяння.
Марселіна. Яким способом?
Бартольо. Одружившись із ним.
Марселіна. Ви глузуєте недотепно й жорстоко! Чому ж ви не втекли від мого такою ціною? Чи ви ж не повинні це зробити? Забули ви ваші обіцянки? Забули нашого маленького Еманюеля, цього плода забутого кохання, що мав привести нас до шлюбу?
Бартольо (здіймаючи шапку). Чи не на те, щоб слухати ці дурниці, ви мене викликали з Севільї? Чи це вам знов приспіло одружитись…
Марселіна. Ну, не говоритимем про це. Але коли вже ніщо вас не приведе до справедливого вчинку одружіння зо мною, то поможіть, принаймні, одружити зо мною другого.
Бартольо. А охоче: поговорім про це. Але який це неборак, забутий небом і жінками?..
Марселіна. Е, докторе, хто ж це міг би бути, як не прекрасний, веселий, любий Фіґаро!
Бартольо. Цей крутій?
Марселіна. Ніколи не гнівається, все в доброму гуморі, віддає час веселощам, а про будучину клопочеться так само мало, як і про минуле, жвавий щедрий! щедрий…
