його гідно. Шануйте вашого добродійника. Пам'ятайте про цей дім, де ваші молоді літа знайшли стільки поблажливости. Будьте покірні, чесні й відважні; ми співчуватимем вашим успіхам. (Керюбен устає й вертається на своє місце).
Граф. Ви дуже зрушені, пані!
Графиня. Не боронюся. Хто знає долю хлопця, кинутого в таку небезпечну кар'єру! Він свояк моїх батьків, а потім того — мій хрищеник.
Граф (на бік). Я бачу, що Базіль мав рацію. (Голосно). Хлопче, поцілуйте Сюзану… востаннє.
Фіґаро. Чому так, ваша вельможність? Він приїздитиме на зиму. Поцілуй і мене, капітане! (Обіймає). Прощай, мій маленький Керюбене; твоє життя піде тепер зовсім інакше, дитино. До лиха! Ти вже не сновиґатимеш цілі дні коло жіночих покоїв, не буде більше ні всяких пундиків, ані вершків, ні піжмурок та інших забав. Будеш добрим салдатом! Засмаглий, лихо вдягнений; велика важка рушниця, праворуч кругом, ліворуч кругом! вперед руш! марш до слави! і не спотикайся в дорозі, хіба що добрий стріл…
Сюзана. Пху! Який жах!
Графиня. Яке пророкування!
Граф. Де ж Марселіна? Дивно дуже, що вона не в вашому гурті!
Фаншета. Ваша вельможність, вона пішла до містечка, стежкою понад хутором.
Граф. А вона прийде?..
Базіль. Коли бог захоче.
Фіґаро. Якби він схотів, щоб йому не схотілося ніколи…
