— Він по-нашому говорить ліпше, як ви. Гадаю, що й турецькою мовою володіє несогірше.
— Не в мові діло, а в тім, що він грек. Я взагалі до греків не маю довіря. На добавок у нього непевні, фальшиві очі. Він, як не наробить вам якої гіршої біди, то бодай окраде вас.
— Відправлю його, візьму іншого. Відправлю таки зараз. До Трої взагалі не потребую драґомана, бо ви їдете зі мною. Як у Трої не знайду іншого, то ви знайдете якого в Стамбулі і пришлете мені. Зробите це?
— Зроблю.
— Маєте які клунки?
— Маю рушницю, торбу із стріливом і невеликий клуночок. Такий, що можна причепити до кульбаки, або й закинути на плечі, як прийдеться йти пішки.
— Будете тут сидіти до вечора?
— Хіба. До міста не маю ніякої потреби.
— Я піду до міста, бо маю ще дещо купити. Смерком пришлю по вас, або й сам прийду.
Мортон попращався, поступив до гостинниці, заплатив господареві за себе й за Сивенького і пішов до міста. Вернувся, аж смеркало.
— Яким правом ви заплатили за мене гостинницю? — Сивенький спитав його.
— Таким правом, що я маю більше грошей, як бувший турецький паша з одним хвостом, що, бувши в службі, не крав. Їдете на мій кошт, бо ви аж до Трої мій драґоман. Автім я мусів якимсь способом віддячитись вам за пересторогу перед злодієм. Той грек справді злодій.
14
