тім боці гірського хребта. Другу половину зі мною вислав вам назустріч. Моя ватага, то передня сторожа. За нами йде решта. Як ми приїдемо з вами, заки бей вернеться, то я маю завести всіх вас до його палати.
— Чи ти не питав його про того молодця… увязненого за шпигунство? — спитав Сивенький, бачучи, що о. Климентій нетерпеливо обгризає нігті своїх пальців.
— Не було коли багато балакати, бо зараз по розмові з беєм, не зіскакуючи з коня, я з відданою мені ватагою пустився вам назустріч. Я лише кількома словами згадав йому про це, зрештою не розказуючи йому, в чім діло, бо не було часу. Бей знає, що той узязнений ще живе і в якій він тюрмі.
— Чи ваш син, панотче, був назначений? — спитав Шамай Климентія.
— …На чолі над лівим оком має невеликий шрам… від черкеської шаблі.
— І той вязень має такий шрам. Над лівим оком… Навкіс згори вниз уліво.
Старий зсунувся з коня на коліна, подякувати Всевишньому за те, що навів його на слід пропалого сина.
Сивенький вислав Нумана по Мортона й товариство пустилося дальше під проводом Шамая до Асахаду.
149
