Відповіді не почув. На нього впав килим і хтось привалив його своїм тілом. За хвилину лежав закутаний у килим і звязаний. Догадався, що це ушкали. Так пролежав до рана. І рано ніхто не квапився прийти до нього. За життя своє і Мортона він покищо не боявся, бо знав промисли підданих падишаха. Знав, шо ушкали відіймуть від них усе, що цінніше й зажадають окупу. Вбють його і Мортона, або продадуть у неволю хіба аж тоді, коли покажеться, що окупу не дістануть. Сивенький добре міркував. Вже мусіло бути близько полудня, бо чув голод і закутаного в килимі дусила духота. Двері відчинилися й до каюти ввійшли два турки.
— Ми тебе розвяжемо. Але як тільки рушишся, то дістанеш ножем між ребра! — сказав один.
Турок розвязав його й розгорнув килим. Другий стояв з кинджалом у руці. Сивенький лежав дальше непорушно.
— Чому не сядеш? — спитав перший турок.
— Бо твій товариш загрозив, що як рушуся, то настромить мене на ніж.
— Він зробить це тоді, якби ти загадав кинутися на нас.
— Я не знаю, як він гадав, я беру так, як він говорив.
— Сядь! — крикнув другий турок.
— Не маю сили, бо я нині ще не снідав, хоч уже й пообідати була б пора.
— Ми прийшли побалакати з тобою.
— Не маю сили, — Сивенький відповів шепотом.
— Як стягнемо тебе канчуком, то сила зараз знайдеться!
18
