По хвилині ціле товариство вийшло з кущів на долину по правім боці ріки Сайгун, що випливає з середини східньої Малої Азії і пливучи на полудне попри Адану, вливається в Середземне море. В долині попали на слід кількох коней, що зливався з такимже слідом від полудня. Сполучені сліди показували, що коней було десять або й більше. Товариство пішло за цим слідом і по годині зайшло до місця, де ріка Сайгун тратить цю назву. Сайгуном зветься ріка, що повстала з двох рік: західньої Саманліч і східньої — Сарансу. Вони зливаються в місці, до якого зайшло товариство, і творять одну ріку Сайгун. Слід ішов далі правим берегом Саманліча. Товариство повернулось на ліво, щоб іти далі за слідом. Ледве зробили кілька кроків, побачили стовп диму. З рушницями готовими до стрілу підступили ближче. При вогні сидів туркмен і припікав кусень баранини. В руці держав ремінь припнятий до уздечки двох коней. Сивенький поздоровив його.
— Ти давно тут? — спитав.
— Бачиш, що мясо щолиш присмалив… Я тут не більше, як чверть години.
— Звідки?
— Іду долі рікою… до Адани.
— Не бачив ти їздців з десятьма або й більше кіньми.
47