порожці ніде не гуртувалися більшим числом. Таким способом оселя запорожців знайшлася також біля міста Солуня, що тоді належало до турків. Визвольна боротьба христіянських народів Туреччини й аґітація московських аґентів на Балканах дуже тривожили турків, що оселі запорожців стануть основами цеї аґітації. Цю небезпеку турки усунули таким способом, що тих запорожців, які жили оселями, вивезли до Малої Азії, де окрім турків жили найрізніші півдикі народи. Ще нині можна найти оселі запорозьких недобитків між оселями туркменів, вірмен, курдів, татар, арабів і інших народів Малої Азії.
Про перенесення одної запорозької оселі до Малої Азії знаю з оповідання наочного свідка, вислуженого полковника австрійської воєнної маринарки. Коли він був ще молодим старшиною, його корабель стояв у Солуні. Саме тоді турки заладовували запорожців з-під Солуня. Використовуючи це оповідання і декілька епізодів поданих у „подорожах“ Карла Мая по Азії, я намагався сконструювати картину до історії скитальства тих героїв нашої бувальщини, що в злиднях гинули на чужині і ще нині до решти вигибають, але які мають право сказати про себе; „наша слава не вмре, не загине!“
Автор
6
