Сторінка:Будзиновський В. Пригоди запорожців (Краків, 1941).djvu/62

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Як вони в Анґорщині, то легко їх найдеш. Улекшу тобі. Валі (намісник) Анґори великий приятель мого покійного батька…

— Твій батько помер?… На його місце ти став беєм твоєї орди?

Місах не відмовідав. Його лице захмарилося.

— Може бейлик захопив брат твого батька? Ти розказував мені, що він чигає на це достоїнство, та що валі твоєї провінції його великий приятель…

— Валі зробив так, що хоч орда була за мною, беєм став мій стрий. Не довго тішився цим достоїнством. І він уже небіжчик… Решту розкажу тобі пізніше, бо ось уже мій табор.

Маленький табор Місаха був споруджений так, що місце, де могло поміститися дванадцять осіб, тільки ж коней і чотирнадцять мулів, обведено колодами постинаних дерев, на які накидано повідтинаних вершків, шпилями наверх. У таборі крім коней і мулів, були тепер: одинока жінка Місаха, менший син і девятеро служби. Всі, хоч татари, були одягнені по-перськи. Нуман, Василь і Юрко лишилися з кіньми перед цею загородою. Місах із сином, Сивенький і Мортон увійшли до середини. В таборі вже ждала на них вечера. Мортон дивувався, що хоч було різне мясо, не було кобилини… ні сирої, ні вареної, ні жареної. І кобилячого молока не було.

— Це мабуть тому, — шепнув до Сивецького, — що ті татари тепер не татари, тільки перси. Мандруючи як перси, взяли на час мандрівки не лише перські одяги, але й перську кухню.

Ця замітка пригадала Сивенькому, що його

63