шов з кущів сконфужений Мортон. Нижче спини слуги стирчала стріла.
— Ти сів на стрілу? — спитав Місах слугу, придивившися йому.
Слуга лише кинув оком на Мортона.
— То я виновник, — промовив Мортон. — Я вертався до табору, очевидно з порожними руками, бо звіря й не бачив ніякого. Нараз кілька кроків перед собою бачу, щось поволі сунеться по землі. Очевидно, думав я, якийсь звір, бо не йде просто, як людина на двох ногах, але на чотирьох. Я пустив стрілу і… нещастя сталося. Звір зойкнув по-людськи й підвівся. Аж тепер я побачив, що то людина.
— Велике нещастя не сталося, — сказав Місах. — Стрілу виймуть йому.
— Я вже виймив, — сказав Сивенький. — За кілька днів з рани не буде сліду.
— Спитайте його, — звернувся Мортон до Сивенького, — що він волів би дістати, як відшкодовання: добру рушницю, чи доброго коня, чи пригорщу срібла? Скажіть йому, що Мортон має гроші і добре платить.
Сивенький переповів питання Мортона. Слуга лише забовтав щось.
— Він німий, — пояснив Місах.
— Чи глухо-німий? — спитав Сивенький.
— Ні, лише німий.
Слуга не ждав на кінець розмови, але відійшов до табору, щоб рану заліпити полотенцем, намащеним живицею. Сивенький і Місах сіли знову під корчем.
— Мені той слуга не подобається, — промовив Сивенький. — Чого рачкував за нашими плечима в кущах? Очевидно лежав на підслухах.
67
