ся. Як хочемо взяти такого мурґу як ти, то робимо тобі ласку. То-ж як говориш зі мною уважай на слова. А хочеш мати гроші то проси!… Даш душу, чи нї?!“
„Та вже нехай буде — відповідає віт. — Лиш не сердь ся. Я доперва зачав жити з панами, то-ж не дивуй ся, що скажу коли яке грубе слово. Я вже не торгую ся. Підпишім контракт. Ти даєш менї гроші, кілько і коли менї треба буде, маєш бути моїм льокаєм, носити за мною гроші і служити менї, а як умру то возьмеш душу… Хай чорт бере!“
„Гов!… каже чорт хапаючи за міх. — Ти знов крутиш. Як ти мене кликав, то ти виразно казав, що хочеш рік погуляти, а за сей рік дати душу. Як даєш душу за рік то підписуємо контракт. Інакше я не можу обстати.“
„Рік то за мало, — каже віт. — Дай десять лїт.“
„Ад'є!“ крикнув чорт і закинув міх на плечі. Кравчук схопив ся на рівні ноги, обіймив міх абома руками і притис його кріпко до грудий. “Не втїкай — каже. — Нехай вже так буде як хочеш. Пишім контракт.“
Чорт поставив міх назад на землю, виймив ізза пазухи кусень пергаміну, кусень добре виправленої шкіри з хребта якогось бернадина, ви-
