ранок, бо в цей час мусінька бувала вдома сама. Хоч гнів проти Максима в ньому вже геть перегорів, а сам Гнідий навряд чи спромігся б щось йому сказати — він взагалі відогравав у цій дивацькій родині ролю статиста, — протетхлопцеві було б прикро навіть їх побачити. Та й їм, певно, невесело було б з ним здибатись, а він не любив чинити людям неприємності.
Двері були незамкнені, і він зайшов у порожню кухню. На мить йому спала думка нишком забрати своє збіжжя й зникнути звідци назавсігди. Але він одкинув її, як ганебну — не злодій же він справді! Крім того, коли зайшов у цю кухню, де кожна річ була знайома йому, коли побачив у кутку відро, яким переносив стільки води, стіл, що коло нього списав стоси паперу, свої книжки та зшитки, на місці, як він їх і положив, — йому до болю неймовірним здалося, що він мусить все це покинути. Защо? Він почував себе скривдженим. Але вся ця обстава була лише тлом, де лежали тільки йому видні сліди пристрасти; всі ці речі нагадували йому про спільність із жінкою, що дала йому так багато й такої гострої насолоди, і він відчув серед них, що коли це чуття й не любов, то все ж воно ще не вичерпане, що глибина його сягає ще багатьох ночів, яких втрата може його зруйнувати. Його раптом страх узяв, що разом з нею він втратить свій запал, що примусова розлука ця знову кине його в розпач, проти якого весь цей тиждень його застерігала прихована надія вернутись до неї і знову нею володіти. Тремтячи від збудження, він постукав у двері до кімнат, і ще раз постукав не чекаючи.
Коли мусінька вийшла, хлопець жадібно глянув їй в обличчя, шукаючи на нім ознаки радости, щастя від своєї появи. А воно було спокійне, як завжди вдень, тільки стомлене трохи і зблідле. Тоді він, не вітаючись, суворо сказав:
— По речі прийшов.
Вона посміхнулась, і ця посмішка довершила його роздратування.
— Не хочу вам заважати! — крикнув він. — Мабуть, обрид я вам, і Максима ви сами наслали, щоб здихатись мене!
— Максим поїхав, — сказала вона.
