Ця сторінка вичитана
І той сикучий льот
Прошив розлюченим глистом огнистим
Живеє тіло робітниче.
Рефлексно руки робітника
Відкинути глиста схопили,
Та їх спалило в вугіль.
А глист звивається, ковта, гризе, сичить.
Перетинає, мов пекуче лезо,
Живі клітини, легені, кістки,
Пахтить горіло,
Стрибаючи округ
Зівʼялого смертельно тіла.
І тихий зойк утоп
У гуркітливому дрижанні.
А за годину другий робітник,
Що помагав товариша підняти,
Хапав ізнов ті золоті кінці,
Напруженим, холодним жартом,
Щоб креслити у простір сяйні кола,
Щоб не лякатися ніколи,
Бо сила творча,
Сила смерти й зміни
В його хваткій, завузленій руці.
31. VIII. 1929