бинка», що йде для маси з тиражем 50.000. Решта — німецького, як і взагалі західнього мистецтва, не має смілих перспектив, не має розмаху, не має творчого хребта.
От як, наприклад, живе найбільший сучасний поет Німеччини — Йоганнес Бехер. Десь на п'ятих поверхах в даху зроблено ательє дпя маляра, одна стіна — просто стіна, а друга похила частина даху, яку оправлено шклом. В одному кутку столик з купою книжок і паперів, в другому канапа й столик, посередині грубка, щось подібне до буржуйки, і друкарська машинка. Це майстерня й житло відомого по всій Европі колишнього експресіоніста, а тепер одного з організаторів групи письменників-комуністів, автора маршів і запальних прокламацій — Бехера. Високий, з високим рожевим лобом він м'яко говорить тією комуністичною реторикою, що її розуміє і розум і емоція, але якої ніяк не можуть прийняти наші здрібнілі критики з професорськими титулами і жабиними обріями. Останні книжки Бехера «Vorwaerts du rote Frout!», «Arbeiter, Bauern, Soldaten» та «На могилі Леніна». Буржуазія мстить Бехерові тим, що не хоче друкувати в своїх видавництвах навіть його лірики.
Передова інтелігенція працює разом з робочими масами в самих тяжких умовах напівлегального, а то й нелегального існування компартії де в ЦК що-тижня робляться поліцією труси, де закостеніла німецька стара інтелігенція розповсюджує ще й досі картки Вільгельма і зітхає за тим, що одержувала чини од
