Цю сторінку схвалено
Повиходили старші брати й почали з нього глузувати.
Оступили його гості, теж сміються. Гірко стало княженкові од такої неправди. Тоді він і каже:
— Слухайте, люде добрі! — Пущу я з рушниці пулю вгору. Коли я брешу — хай вона впаде на мене, коли-ж ні, то нехай на моїх братів.
— Добре, — кажуть, — стріляй.
Стрельнув княженко вгору з рушниці, а куля роспалась в горі на дві половині, та й упала на голови старших братів. Тоді всі повірили, що вони покривдили свого брата. Взяв князь, та й повигонив їх. Тоді найменший княженко побратався з тими чорними людьми, що одкопали його і поженив їх на старших довічних паннах.
Стали вони жить та добро поживать.
Тоді я пішов од них.
