ходить, спиняється, щось думає… Далеко в промінні місяця біліє його сумна постать.
Що то думається старому? Може згадує батька та діда, що свій вік прожили на цьому дворищі, може пригадує свої давні пригоди, які траплялися йому на віку, а може хоче тільки добре надивитися й запам'ятати свою батьківщину, щоб не забути її на чужині… Перед хатою стоїть старий гіллястий ясен, усю хату й половину дворища закриває він своїми вітами, вищого дерева від його немає на всьому селі. Ще здаля, не доїжджаючи кілька верстов до села, можна бачити його кучеряву зелену верховину.
Жук спинився серед двору, зчепив руки на грудях, підняв голову й дивиться на ясен. Знає він себе маленьким-маленьким хлопчиком, а й тоді вже ясен був такий старий, могучий. Тоді здавалося Жукові, що своїм гіллям він достає до хмар.
— І хто тебе посадив та викохав такого! — думає Жук, — дід, чи прадід, чи якийсь давній пращур?…
Колись хотіли купити в його цього ясена на зруб.
— Коли дасте двісті рублів та після того я двісті разів заплачу, тоді продам! — сказав тоді Жук.
Тепер пішов загалом навіть ні за віщо.
Прохав Жук нового хазяїна, щоб не рубав цього ясена й той обіцявся, та хто його знає, як воно буде… Жук поїде, а ясен зрубають, — він і знати не буде. І на цьому місці буде виднітися голе небо, буде пусто й сумно тут…
Жук підійшов до ясена, обняв його, мов брата, прихилився до стовбура сивою головою й заплакав.
— Прощай, мій товаришу, мій вірний старий дру-
