цікавий, кольористий крам. Школярі нудьгуючи витирали спітнілі обличчя й раз-по-раз нетерпляче позирали на поначіплювані на гілля дарунки.
— Да живее ж дети!.. Что это приуныли? — бадьорив Воронюк школярів. — Ведь, праздничек на то Бог послал нам. А ну, русскую! Плясовую!.. Да так, чтобы небу стало жарко!! А ну — за мною, вокруг елочки! — Інспектор затесався в гурт і, плутаючись поміж школярами, почав притупувати:
Уж я сеяла-сеяла лен
Я сеяла-приговаривала,
Чеботами приколачивала…
Хлопці збились тісно в отару й, спотикаючись та пхаючи один одного в спину, сунули гуртом кругом ялинки. Горохом розсипались голоси.
Місили ногами, як глину. Хтось плакав, кульгаючи на придавлену ногу.
Інспектор виплутався з гурту.
— Ну вот так! Вот так! — піддає він у гурт, намагаючись тим часом не зустрінутись із учителями очима.
Одразу коло дверей зарипіла гармошка, і натхненний, певний у собі голос ракетою нахабно шугнув по-під стелею:
Шел я верхой да шел я низой
А в Наташи дом с карнизой.
—- Вот так треба петь, а не так! — гукнув хтось обурено од порогу. — Деньги только даром берете!
Заля гунула реготом.
