Сторінка:Васильченко С. Оповідання (1921).pdf/7

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
5

Та як візьму я хлудину, то я швидко вибю оті дурниці з голови! — Я тобі покажу махамета! — Зтурбовано додала вона.

Семен боязко одступив назад і промовив сміливіще:

— А дядина казала-ж, що ми обидва з Микитою махамети.

Мати побожно скривилася і заплющила очі.

— Що ти вдієш із таким кателиком… Із таким лобурем, таким харцизякою! — З притиском додала вона. Далі скривилася, і з виглядом мучениці, зітхнувши, почала всовіщати:

— І що ти собі думаєш, Семене, коли ти порозумієш? — То-ж тільки невіра, басурмени Богу не хочуть молитися, а ти-ж хрещена тварюка. Та тебе-ж за цеє в пекло, в огонь негасимий завдадуть. Он глянь що будуть робити на тім світі грішникам! — Мати показала рукою на стіну.

Семен з-підлоба зиркнув у той бік, де висіла на стіні велика картина страшного суду, од якої завжди смерділо Семенові духом чортячого кубла.

Він одступив далі і промовив уперто:

— Дарма.

— На сковороді на гарячій будеш сидіти, гарячу смолу будеш пити.

— Дарма…

— Будуть тебе куці залізним гаком за язик тягнути.

Язик у Семена в роті боязко заворушився, покотилась слина, і він сплюнув.

— А я втечу-у…

— Куди, дурню? — Скрізь вони тебе знайдуть,