Сторінка:Васильченко С. Осетинські казки (1919).djvu/13

— А що даси, як я тобі увесь отой скот та знову в скриньку зажену? — каже Велетень.

— Що хоч, те й бери.

— Хочеш, щоб я тебе ззів?

Побратим і думає: вже мені однаково—чи так чи инакше погибати, то хай же хоч Чорний Орел останеться живий. Потім і каже:

— Добре ззіси.

Глянув Велетень сюди-туди: край шляху росте дуб.

Як не вирве того він дуба! Махнув ним раз, махнув два: повернув скот в скриньку. Лізе, не потовпиться. Недовго й пройшло  всіх до одного позагонив, потім зачинив скринечку й оддав Побратимові.