Княженко й каже:
— Буде він по обіді довго спати, кінь мій як вітер літає: ми далеко заїдемо, поки він встане.
Повірила Чарівна Коза. Як заснув по обіді Велетень, сідали вони на коня, з двору велетньового з Княженком тікали.
А в Велетня був рябенький коник з трьома ногами. Тільки вони з двору, почав той коник на стані ржати, копитами двері бити.
Пробудився Велетень — глянув: немає Чарівної Кози. Догадався, що втекла, та й не поспішає. Умився помалу, по двору походив, а як сонце сідало, став свого кривенького коника сідлати.
Тільки сів він на нього, полетів коник, як стріла: ріки, яруги одним разом перескакує. Наздогнав їх Велетень та й не вбив Княженка, тільки наказав удруге не приходити. Забрав Козу, та й назад поїхав.
Не побоявся Княженко, прийшов у-друге. Довідався, коли Велетень поїхав з дому, пішов до Кози та й каже.
— Як буде Велетень веселий з тобою, випитай у нього, де він добув отого рябенького коника.
Коза так і зробила.
Випитала про того коника у Велетня на тихій розмові, а як поїхав він з дому, все Княженкові переказала. Живе мати цього коника в девятому царстві, в глибокому морі. Один раз на рік, у такий-то четверг, виносять її хвилі на беріг лоша приводити. Тоді багато до моря набігає всякого звіра. Тільки
