Перейти до вмісту

Сторінка:Васильченко С. Осетинські казки (1919).djvu/74

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Тепер поїдемо до дому, до мого батька.

Позабірали вони всі князеві табуни й отари, всіх його слуг, та й рушили в те царство, де жив Княженків батько.

 
***

Їдуть вони та й їдуть, заїздять в якесь село. Слухають, аж там щось вигукує:

— По булки! по булки! Булки свіженькі! булки мякенькі! — Далі виходить чоловік, такий обідраний, кошика з булками на голові несе.

Гукнув його до себе Княженко, та й питає:

— Чого ти ходиш такий обідранний, мабуть, ти продаєш не свої булки.

А чоловік зітхнув, та й розказує:

— Така вже моя, мабуть, доля! — колись і я в золоті ходив, а тепер довелося хазяйські булки продавати.

— А хто ж ти такий? — питає Княженко.

Чоловік і розказує:

— Я — князівський син. Було нас у батька три сини, я був найстарший. Нарадились ми шукати на світі трьох довічних панн. Я поїхав перший. Дав мені батько на дорогу три мішки червінців, а я поїхав у це село до пана, та й сів з ним у карти грати. Програв я йому всі свої червінці, а потім і свою волю. Тепер я в нього за наймита. То ще він мене й посилає продавати булки.

Придивився до нього Княженко, аж то його старший брат.