— Тепер поїдемо до дому, до мого батька.
Позабірали вони всі князеві табуни й отари, всіх його слуг, та й рушили в те царство, де жив Княженків батько.
Їдуть вони та й їдуть, заїздять в якесь село. Слухають, аж там щось вигукує:
— По булки! по булки! Булки свіженькі! булки мякенькі! — Далі виходить чоловік, такий обідраний, кошика з булками на голові несе.
Гукнув його до себе Княженко, та й питає:
— Чого ти ходиш такий обідранний, мабуть, ти продаєш не свої булки.
А чоловік зітхнув, та й розказує:
— Така вже моя, мабуть, доля! — колись і я в золоті ходив, а тепер довелося хазяйські булки продавати.
— А хто ж ти такий? — питає Княженко.
Чоловік і розказує:
— Я — князівський син. Було нас у батька три сини, я був найстарший. Нарадились ми шукати на світі трьох довічних панн. Я поїхав перший. Дав мені батько на дорогу три мішки червінців, а я поїхав у це село до пана, та й сів з ним у карти грати. Програв я йому всі свої червінці, а потім і свою волю. Тепер я в нього за наймита. То ще він мене й посилає продавати булки.
Придивився до нього Княженко, аж то його старший брат.
