дожив я до старости, а не спив, не ззів, не звеселився ніколи. На віщо ж і кому теє багацтво збираю?“…
Потім скупий і каже сам собі: „піду я до дому й почну жити по новому: не буду шкодувати свого добра для себе і для своїх дітей, буду людям у нужді помогати і хліб-сіль з ними водити“.
От же тільки він так подумав, зразу зробилось у його на душі радісно й весело. Тоді пригадав він, що́ йому обіцяли горовики, й подумав: „оце ж воно й є те саме, про що вони казали: „мені моє“. Оце ж вони моє багацтво віддають мені, що воно піде мені тепер на радість, а не на горе“.
І зрозумів він тоді, що кращого нічого йому й не треба; що коли б дали йому горовики багацтво, то було б йому через його тільки більше горя. І зробилося у його на душі ще ясніше.
Пішов же він до дому і зробив так, як намірявся; перестав він скупитись і для себе, і для людей, і люде не стали його цуратися, а діти стали поважати й любити його, і стало йому жити радісно й легко.
Часто згадував він горовиків і казав:
— Спасибі їм, що вони віддали мені моє!
_-_83.jpg)
