— Вони засоромилися вас, та й сховалися на печі, бо були в машкарі, — сміливо й насмішкувато промовив Грицько Прокуда, вийшовши з гурту наперед.
По хаті залунав зразу дитячий регіт.
О. Лука мовчки пройшов од порога далі й, високо закинувши сиву бороду вгору, став заглядати на піч. Діти збилися коло його й зазирали туди-ж. Грицько проворно зіскочив на припічок, показав пальцем у куток, глянув на о. Луку й весело промовив:
— Ось де вони!..
— Анно Тимофієвно, що це з вами сталося? — спитав о. Лука.
Десь на печі почулося хлипання.
— Ай — яй — яй! — докірливо промовив він, — оце так учителька, оце так божественна вчителька! А ви, лобуряки, оце так лекції вчите? — почав суворо гримати на школярів о. Лука.
Хлопці підняли гомін — почали виправдуватись.
— Годі, годі! — спиняв батюшка, — знаю вас… становись на коліна!
Хлопці одразу змовкли, і хто де стояв — весело гуцнули на коліна.
— До порогу, до порогу! — показував о. Лука рукою.
Почовгали гуртом до порогу й вирівнялись у два ряди.
— А ну злазьте сюди, панно вчителько! — гукнув на піч о. Лука.
Хлопці радісно заіржали.
— Злазьте-но, злазьте, не соромтесь, —
129
