показав палицею панок у комірці кудись у далечінь. На краю майдану од бур'янів тихо одділялась маленька тінь.
— А глядіть, чи не він, — пильно придивляючись до неї промовила пані.
— Колю!
Тінь спершу помалу, потім усе дужче й дужче залупотіла ногами й сховалась в уличку за чиїмсь садом.
— Колю! Колю! — гукала пані.
— Біжи, Мавро, по-за церквою, а я може звідтіль перейму його.
Мавра захурчала спідницею.
— Це не хлопець, це кара мені божа за гріх, — стиха промовила пані й підтюпцем подалася через майдан.
Стиха гомонить глухий куток. Під хатами й під дворами блимають цигарки, лускає насіння, гудуть ліниві празникові розмови.
Серед шляху піском курить дітвора. Через чиїсь ворота, як лисий віл, дивиться місяць. Тоненькі голоси то дзвенять, то затихають. Вирівнялись по шляху низкою, як москалі.
Перед ними бадьоро проходить простоволосий хлопчик, на-швидку витирає спітніле лице й одбирає до себе товариство.
— Старці-сіромахи, одходьте туди! — суворо командував хлопець, — а ці будуть пани! — Ніхто йому не суперечить.
— Старець! старець! старець! — тикає рукою хлопець; вибрані з радісним гуком, вистрибом вилітають з ряду.
Рядом з другими, покірно чекаючи своєї
212
