тлі білі стовбури березок, а над ними зеленими хмарками темніли кучеряві, в дрібному молодому листу, віти.
Щось діялось дивне, чудне, і в моїх грудях прокидалось легеньке хвилювання.
А в селі прокидався гомін — якийсь скучний, сердитий. Хрипко озивається худоба, чути короткі, сердиті вигуки, ляскання батога. В рожевому, потьмареному світі, як на дні якоїсь ями, вештаються поміж зеленими садами люди — лихі, заспані, нечесані, аби як одягнуті. Сон турляє ними у всі боки — через груддя, через колоддя. Спотикаються, сердито одвертають лице од рожевого світу, і в заспаних очах їх іще не горить огонь життя — радощів і сміху немає ще й сліду.
А сади, як живі, повернулись до сходу, не зворухнуться, радісно дожидають чогось із видного краю. Дожидають непорушно, терпляче, — і тільки де-далі видніє їх чоло, ясніє радісний усміх.
Ми спинились.
Ось-ось випливає щось на рожевий серпанок дивне, ясне, радісне.
Б'ється серце.
— Ідуть! ідуть! ідуть!.. — радісно захлинаючись, на всі сади й діброви затьохкав соловей, кинувся поринати десь у зелені.
Пішов радісний шелест.
Справді, щось виходить, якась радісна, золота процесія, і вже на рожевому тлі золотими голками блиснуло скільки променів.
Здавалось, якісь зореносці, обійшовши землю, вибирались до нас на гору з корогвами, з
295
