Має крилом смутная черниця, і схне н дереві листячко… схне й умирає…
Щось журно мені, — і журлива казка сплітається в голові.
Така простенька, та щира.
Гляньте сюди: он за тополями сховавсь у хмарі місяць, а за ним і ясна, золота зірка…
Ось слухайте-ж…
В давній пісні співається, що то козак та дівчина.
Може колись жили вони на землі та вірно кохалися, а лихі люди розлучили їх. Тоді вони розійшлися по світах.
Пішов козак темними ярами, пішов смутний та невеселий, висох, як билина, та в одну нічку й зійшов на небі ясним місяцем.
А дівчина, може пішла з вечора по воду, побачила, та й вийшла проти його золотою зорею.
Там вони і спарувалися.
Так, мабуть, було воно.
Зеленіли гаї, цвіли сади, бреніли у садках журливі пісні про кохання.
Стали виходити місяць та зірка на небо ночами, стали щастити закоханим.
91
