умові мусіли щиро взятися до своєї підготовки. Згадали про Тетяну: давно вже вона очей не показувала. Переказали — не прийшла.
Зрештою Андрій довідався:
— Ну тепер нашої Тетяни й на налигачі сюди не затягнеш. Розповідає: справа з виставами стала на певний шлях: у панський маєток наїхали із Київа гості, між ними — небіж пані, студент… Збірає парубки й дівчата, лагодить хор, будує на панському подвір'ї театр для народніх вистав, Тетяна там днює й почує.
Додає смутно:
— Шкода дівчини, я все-ж таки думав, що з неї щось буде…
Трохи згодом:
— А студента того я знаю…
Поговорили, посумували.
Далі:
— Ну, що-ж шкода не шкода — ми вже тому не зарадимо. Треба до своєї роботи братися.
Стрепенулися, мов живою водою окропило: де та й сила взялася, бадьорість.
Постановили: не збочувати, не давати собі волі, гонити без жалю весняні спокуси, молоді принади, камінем на все літо сісти за книжки.
Квітувало жито, красувалося…
Здавалося, сторінки книг горіли під нашими очима. І вдень і вночі, і вдень і вночі.
Ніби тільки крізь намітку бачили, як сади
