На хвилину колони спинились під горою; салдати тісніше підвязали пояси, передихнули, ордою розсипались по схилу гори. Всіх відразу зігнуло, мов бурею лози, і якась сила, як сухий лист вітер, погнала всю орду в гору…
Ген-ген видніється шпиль, а на шпилі, мов маківка, червоніє якась квітка.
Чим ближче до неї — все вона росте, стає більша й більша, сяє вже як калина.
В передніх рядах один спинився, підняв голову:
— Христос воскрес, баришня!
— Воістину воскрес! — задзвенів з гори привітний жартовливий голос.
— А чи далеко ще до міста?
— Близько — не більше верстів чотирі! — охоче й швидко одповіла дівчина.
Стоїть, як справдішня квітка, — рожева, чорноока, на голові хитро вив'язана шовкова хустина, на ногах нові черевички; сяє в святковому вбранні.
— Похристосуйся, баришня, з салдатиком!
— Не маю з чим — писанки дома забула! — кокетує дівчина.
— Нічого, ми й без писанки! — Салдатик порівнявшись з дівчиною спинився, торгується.
— А ну швидче там, та й другому давай місце! — підбадьорює його хтось за спиною.
Спинившись на півслові, — обхопив за шию вільною рукою дівчину й тричі поцілував дзвінко й щиро. Крутнув головою, осміхнувся.
— Ех! — пішов.
