шкільного коридору вели деревляні східці. Не одному школяреві, після гарячого вчинку, приходилося прогулюватись на-гору по тих східцях і вертатись звідтіль через який час, зовсім прохолонувши.
Коли після лекції шкільний сторож прочинив перед Грицьком двері курника, холод і жар пройшов по всьому його тілу. Перший раз за п'ять років доводилося йому йти в це місце, і він почував себе так, як почуває свіжа людина, коли перед нею прочиняться тюремні двері. Коло курника збіглася ціла купа школярів з усіх класів. Грицькові було надзвичайно, невимовно соромно, і він, закриваючись руками, як можна скоріш, поспішав по східцях у курник.
— Не журися, батьку! — крикнув услід йому Піхтір, який стояв тут і бачив, що його товаришеві тяжко; він залюбки згодився-б тепер одбути кару за Грицька: йому, Піхтіреві, не вдивовижу це, а инше діло Грицькові.
Перші хвилини, коли зачинилася за ним ляда, Грицько сидів, мов скований, і йому здавалося, що мало не ввесь світ перевертається перед ним. Потім помалу спокій став сходити до його, і він почав пригадувати подробиці події.
— За віщо він так осоромив мене? — думав Грицько, — що я такого поганого вчинив?.. При всьому класі, при Галі — шмаровоз! сопливий! — краска сорому зачервонила знов йому лице.
Підвів голову, став озиратись кругом. На горищі валялися старі лямпи, якісь залізні прути, поламані меблі; за тряпками розвішані були низки узвару; кругом виднілося пір'я і птичий
88
