Юхим (входить). Ну й парить, як у пеклі! Збирається на дощ.
Недоросток (поважно наливає чарку). На, випий, Юхиме, чарку, щоб краще косилося. А то, бачу, ти зовсім пристав.
Юхим. Воно, кажуть, косить-би, косив, коли-б який дідько косу носив… (Витирає руки, піт на лобі, бере чарку). Що воно, моченуха яка. (Дивиться на чарку).
Недоросток. Перцівка.
Юхим. Оце по хазяйському. Дай-же, боже, та не вменшай, боже… (До Марти). Дай вам, боже, хазяєчко, двоє разом. (Переждавши). Щастя й здоровля. (Марта, осміхаючись, одвертається). Е… горда у вас господиня — й привітатись не хоче! (Далі непевно позирає на чарку, відразу підводить голову, прислухається, перемінює мову). Що воно, гримить уже? Гм… (Становить чарку на стіл). Глянув оце я на Марту та на тебе, та й згадав, що казав Мошко.
Пріська (нетерпляче). Та пий швидче, а тоді вже будеш брехати.
Юхим. Ні, спершу розкажу, а то ще забуду. Гомонимо якось біля Мошка: я, Микола Литвин, та ще декілька людців. Микола й починає: як воно отой Максим із жінкою б'ється, коли він і до плеча не достане. А Мошко й каже…
Недоросток (перебиває). Чорти-батька зна що ти й мелеш! Кому воно потрібне. Пий, коли дають, а про те ми вже чули.
Юхим. Щось мені не йде сьогодні чарка:
