підставляти! Чого-ж сердитись — становись, коли врівні!
Пріська. Коли на те пішло, становись, сину, під аршин! (Сміється).
Маруся (до Недоростка). Ну, то як, Максиме, треба викурювати нечистого духа, щоб до жінки не приступав? (Всі змовкають, цікавляться. Недоросток лупає очима, одступає).
Юхим. О, це вже щось новеньке!..
Пріська. Кажи, дочко, будемо слухати!
Маруся. А безстрамнику! Сказати людям, то засміють! (До матері). Яку моду завів із жиру…
Недоросток (зразу починає кричати, щоб заглушити Марусю). Годі! Годі! Годі! Чого там язика розпускати!
Маруся. Понакидає реп'яхів у постіль…
Недоросток (бігає по хаті, голосно). Що це мені за нещастя, хоч із дому тікай! Це вже не вільно мені в своїй хаті жити? Хто мені тут укаже, я хазяїн! (Маруся намагається розказувати, за Недоростоком її слів не чутно).
Маруся. Бач, стидно тепер! Ні, все-ж розкажу! (Сміючись, ближче підходить до матері).
Маруся (повернувшись). Головою!
Пріська. Максиме, навісний! Новісінький горщик — взяв та й ізвів. Он-же битенький стоїть, ну й добивав-би його!
Недоросток. Все поб'ю, порубаю! (До Марти). Одчиняй мені зараз скриню! Давай сокиру!
