кає, той штани латає. Ну, іди-ж, чого огинаєшся? (Марта, осмутнівши, вийшла. Недоросток поважно прохожає по хаті).
Маруся (киває головою). Так оце в тебе такий толк у голові?
Недоросток. Я хазяїн тут, що хочу, те й роблю!
Маруся. Як хазяїн, то запряжи жінку у воза, та й у поле їдь. Радий, що плоха вдалася!
Недоросток. Як буде треба, то й запряжу.
Маруся (докірливо). Шибенику, сестру-ж маєш! Добре буде тобі слухати, як і мені доведеться отак поневірятись у чужій сем'ї?
Недоросток. Не зароблятимеш, та добра будеш, то й тобі буде добре!
Маруся. А чим-же тобі не добра Марта? Що всім годить та робить, як сірий віл? Що слова нікому накриво не скаже? А ти такий добрий до неї, що молодиця й досі боїться сісти, слово сказати. Ходить, як риба в'яла. Хоч-би людей пострамивсь! Ти думаєш, люди нічого не бачать? Все бачать! Побачиш: обсміють, обплюють, одцураються, що й на вулицю буде вийти сором.
Недоросток. Що ти мені допікаєш, що ти мене докоряєш? Що мені люди, я сам собі хазяїн, та й край!
Маруся. Ну, а ото добре буде, як через вас із матір'ю та й мене люди обминатимуть, як сидітиму тобі на шиї до сіди-коси? Скажуть, всі одного заводу! Отже сама буду
