Марта (поволі підводиться із гурту молодиць. Співає голосно, виходячи на середину, осміхаючись, танцює).
Гомін стихає. Всі сходяться ближче. До співу прилучаються музики. Дехто приєднується до танку. Серед танку Марта відразу спиняється. За нею всі.
Марта (задумано). Ой, гуляла я, гуляла і нічку не спала, а ще-ж я свому роду правди не казала.
Батько. Ой, доню моя, та не гаймося… Сонечко вже низько, а дорога тобі не близенька. (Частує). Випий, дочко, останку, та пляшку закинемо.
Голос. Так і не скажеш таки, Марто, чому чоловік не приїхав з тобою?
Марта. Ой, їхав, їхав, та не доїхав, за пень зачепився. (Бере чарку в руки, витирає лице, хитає головою, зітхає).
Голос. Отак почне говорити та й не доказує.
Марта. Спасибі-ж вам, мій родоньку, і вам, добрі люди, що хоч на годину мою тугу розважили. Як дівчиною була, як голубка гула, нічого не знала, нічим не журилась, а як стала молодиця, то й треба журиться… (Співає, увесь час держить чарку в руці).
|
Упав сніжок на обліжок |
